GПрийшла до мене Оля і принесла новину,
CПро одну сусідку-подругу й симпатію мою -
D     GПро Галю. D 
GВсе туманом обвелося і погнав я на вокзал,
CТа не вспів на дві хвилинки і вже потяг вирушав,
DІ збагнув що не побачу я вже більше ніколи GГалю.  D 

Приспів:
GКуди вона поїхала і де вона жиє?
CЯ знаю, що не можу бути там де вона є!
DЯ не можу наздогнати і не можу повернути GГалю. D 

GДвадцять штири роки шифрувавсь як партизан,
CМовчав, чекав нагоди і досидівся баран.
DА тепер дивлюсь як потяг Cзабирає із собою GГалю.

Як були ми манунами і бавились в саду,
Втискали імена свої в березову кору,
Я і Галя.
Тепер вона в вагоні і дивиться в вікно,
А я стою, дивлюсь як віддаляється воно.
Як потяг розганяється і тягне із собою Галю.

Приспів.

Тут Оля звідкись взялась і спитала як житє,
"Галя вже поїхала та я тут все ще є,
як бачиш!
Я знаю що ти думаєш і знаю твої муки,
та знаєш я чекаю теж вже твадцять штири роки".
І поїзд вже поїхав, та мені вже було не важливо:

Приспів 2:
Куди вона поїхала і де вона жиє?
Хоч знаю, що не можу бути там де вона є!
Хоч не можу наздогнати і не можу повернути Галю.

Двадцять штири роки шифрувавсь як партизан,
Чекав на своє щастя і не помічав баран,
Це не Галя і не Машка, не Софія, не Параска, а Оля,
Це не Таня і не Аня, і не Петя, і не Ваня, а Оля...