Як молодая була,
То я від людей чула:
"Не виносьте сміття з хати,
Не будете щастя мати."

Як дружиною я стала,
Вже ту істину згадала.
І сміттячка у куточку
Цілу купу наскладала.

То побачив мій миленький,
Такий гарний, солоденький.
Та не став він мене бити,
А став розуму учити:

"Дорога моя ти мила,
Бачу що ти наробила.
Хто ж учив тебе так жити,
Щоб сміття в куток носити?"

Я тоді взяла й призналась:
"Про таке колись дізналась.
Та й рішила так робити,
Щоби тобі догодити."

На це милий став казати,
Мене розуму навчати:
"Щоб у парі добре жити,
Треба друг друга любити.

А любов - важка робота,
Та не завжди робить охота.
То й пробіжить між нас кішка,
І тоді стає не смішки."

Про таке в нас народ каже,
А він скаже, як зав'яже:
"Не виносьте сміття з хати,
Не будете щастя мати".

Як про все ото узнала,
То я милому сказала:
"Сміття виноситиму з хати,
Не буду в куток складати."