Мав я чуба, чуба, чуба,
Мав я чуба, наче гай.
Сам не знаю, моя люба,
Де взялась на нього згуба;
Хто виною — не питай.

Чи Мелашка, чи Параска,
Чи Христина, чи Горпина,
Чи Людмила, чи Марина,
Що від мене має сина.

Чи Оксана, чи Світлана,
Чи Маруся, чи Ганнуся,
Чи спитати треба Соньку,
Що мою колише доньку.

Чи та Белла, чи та Стелла
Чи та Віка, чи та Міка,
Чи спитати треба Нати,
Що від мене буде мати

Через Гальки, Соньки, Нати —
Знову свище півзарплати.
Не журися, Катерино,
Досить з нас і половини.

Мав я чуба, чуба, чуба,
Мав я чуба, наче гай.
Серце болем розрива,
Де взялась на нього згуба,
Стала боса голова...

Як же знести цю образу?
Я щоразу жду указу:
Що на тих моїх дівчаток
Накладуть колись податок.

І вони мені за чуба
Ще заплатять, моя люба.
А поки за щиру вдачу —
Сам плачу і гірко плачу.