Князь Данило Галицький в честь сина Лева
Живий камінь заклав для життя і його освятив,
Львів назвав - загомоніли широколисті клени,
Із Високого Замку в місто першу стежку простелив.

І цеглина за цеглиною життя у коріння проростає,
Під старовинним містом тече Полтва бистра ріка,
Де віковічні вежі, там стрункі тополі зацвітають,
А по-інший берег - у розмаю Сихів, Скнилівські края.

У прекрасний вечірній час вулицями Львова
Осяяними стежками міста ішли думи Франка,
А нині твоє небо звеселяють у піснях солов'ї і соколи,
Під твоїм небом дзвенить мелодія серця скрипаля.

Мій принце кароокий, лицарю Львова,
Із далекого краю іду до тебе крізь роки,
На Високий Замок кличуть дзвінкі дзвони,
У старовинне місто, де колись гуляв ти.

І тихий вітерець несе далеко відлуння,
Солов'їну пісню чую у зеленім гаю,
Голову закружила духмяна липа красуня,
І весна зупиняє час, повертає молодість твою.

Чую ніжну музику і витончений голос сокола,
У пахощах зеленого гаю розцвіла моя душа,
Там кароокі каштани замаїли місто святково,
І через віки-століття у сутінках вечорів тебе знайшла.

Вже світає, а ліхтар у місті ще іскриться,
Зоряне небо, тебе колише зірка золота...
Блаженна музика у красі торкнулась мого серця,
І мої думи на крилах птаха до небес піднесла.

І мені в чужому краю чомусь не спиться...
Мій Львове, до тебе лелекою злітаю у два крила,
Найкраще місто на Галичині - заходу столице,
Весна надихає піснями і я іду до твого джерела!..