Добрий ранок, моя одинокосте,
Холод холоду, тиша тиш.
Циклопічною одноокістю
Небо дивиться на Париж.

Моя муко, ти ходиш по грані.
Вчора був я – король королів,
А сьогодні попіл згорання
Осідає на жар кольорів.

Мертві барви, о руки – митарі,
На мольбертах розп’ятий світ.
Я – надгріб’я на цьому цвінтарі.
Кипариси горять в небозвід.

Небо глухо набрякло грозою,
Вигинаються пензлів Хорти,
Чорним струсом палеозою
Переламано горам хребти.

Струменіє моє склепіння
Я – пастух, я дерева пасу.
В кишенях, залатаних терпіннням
Я кулаки до смерті несу.

Самовитий, несамовитий,
Не Гоген, не Сезан, не Мане,
Але що ж я можу зробити,
Як в мені забагато мене.

Він божевільний, кажуть, божевільний.
Що ж, може бути, він – це я.
Боже-вільний, боже, я – вільний.
На добраніч, свободо моя.