Я пішла на дно.
Наді мною свинцеві води.
Тихі привиди верб
Обмивають стежку з колін.

Захлинулась і впала,
Як розгойданий сполох свободи.
Як з німоі дзвінниці
Обрізаний ворогом дзвін.

Я вгрузаю в пісок.
Може, десь там,
В часах потомних,
Хтось, колись пригадає
і тихо мене позве.

Дивні риби і хмари,
і тіні биків бетонних –
Все пливе наді мною,
Усе наді мною пливе.

Мені сниться мій храм,
Мені сняться золочені бані.
У високому небі
Обгорілої віри хрести.

Мені холодно тут,
Та, принаймні, – ніякої твані.
Глибина, вона що ж? –
Потойбічна сестра висоти.

Забуваю свій голос
і вчуся тихо конати.
Крижаніє ріка.
Вже немае ні хвилі, ні хмар...

Так зате хоч одне:
Перетліли мої канати,
В не мої Великодні не сіпає
Жоден дзвонар.