Юж минули м’ясниченьки, в цілім селі тихо,
Гуслі, баси заніміли, музикантім лихо.

А неборак пан староста на груди захрипнув,
Лежит бідак у кочергах, ищи нич не хлипнув.

А свашенька покашлює, не вирве з нєй слова,
Лем все сідат на припецок, болит єй голова.

Шкода, боже, тих м’ясничок,– тихо собі мурчит,
Не є палюнки в коморі, по брісі ї гурчит.

А дружбове посмутніли, хочеся їм спати;
Хто же буде за тя, дружбо, весіля тримати?

Дівчатонька посмутніли, минатся їх доля,
І солодкая надія, осінная воля.

Не журітся, дівчатонька, дівоцтво так, як тін,
Приде, приде і на вас час під зелену осін.

Ліпше в літі женитися, як в зимі студеній,
Ліпше босо поскакати по траві зеленій.

Зародит бог пшениченьку і просо, і вино,
Буде каша і пероги,– добра то гостина.