Як я ишов поза гумен, ищи не бив ден,
Стрітив я там свою милу,
Як полола лен.

Гей-же, гей-же, милий боже, мала-с моя биц!
Што ж ти по мі, мій миленький,
Кед не знам робиц?

А чи тота не робота, што ти полеш лен?
Ледво ж мене мамусенька
Вивела мя в лен.

А стоїт там березина пред наши врати,
Навчу я тя, моя мила,
Всякой роботи.

Ищи не маш, мій миленький, не маш до мя нич,
А юж ся мя обіцюєш
Березином биц.

Не хочу тя, моя мила, брудни ноги маш!
А я тебе, милий, не хцу,
Бо ти в карти граш!.

А піду я до Дунаю, умию ноги,
А ти програв два тисячи,
Будеш убогий.

А у мене два тисячи били – не били,
Ти голови не чесала
Штирі неділі.

Не дозерай, мій миленький, мойой голови,
Лем запрігай штирі воли,
Идий до вдови!

Не хочу я жадной вдови, ні невістиці,
Бо-м полюбив тебе дівча
В тоти м’ясниці.

А у Львові, при Лємберку, малюваний двір,
А в тім дворі камениця,
Осідланий кін.

Під тим коньом біла ножка, срібна підкова,
Котра дівка мя полюбит,
Та буде моя!