Ой орьол, ти й орьол, ти товариш мой,
Ти літаєш високо, ти буваєш даліко.

Чи не був ти, орьол, на моїй стороні?
Чи не журиться моя мила обо мнє?

– Вона журиться ще й пичаліться.
За тобою, козаком, побивається.

Батько-світ, батько-світ, зав’язав дочці світ,
А матуся лиха рано заміж отдала.

У велику сім’ю, у далеку сторону,
А велика сім’я вся вечеряти сіда.

А велика сім’я вся вечеряти сіда.
А мене, молоду, посилають по воду.

Я й по воду іду, як голубка, гуду,
А з водою іду – прислухаюся.

Я з водою іду – прислухаюся.
Щось у хаті гомонить – мати сину говорить:

– Ой ти, син, ти, мой син, ти, дитина моя,
Чом ти водку не п’єш, чом ти жонку не б’єш?

– Ой нащо ж водку пить – вона серцю вредить?
Ой нащо ж жонку бить – вона вміє все робить?

І спекти, і зварить, ще й до мене говорить,
І попрать, полатать, ще й до мене розмовлять.

Хоть сніп ізв’язать – не розв’яжеться,
Хоть слово сказать – всім наравиться.