щодня відкриваєш ти очі
й ніхто не питає чи ти цього хочеш
засунь свої бажання подалі у дупу
отак і чекаєм останнього суду

ніхто не питає чи ти
хочеш так жити далі

так

кожен день боротьба
ми йдемо по головах до місця під сонцем
я не, не хотів
та невже хтось питає чи хочеш чи ні
ми не маєм речей
вони мають нас
жорсто у всі діри
і так хотілось би заховатись та ніде
ніде подітися

у цій задусі немає куди вже іти
спасти мене вже ніхто не в змозі
послабити вузол схопити повітря ковток
забери мій квиток в один кінець

забули все, чого прагнули так
натягли всі на шиї мотузки самі
залиш хоч одне – не забути себе
не забути якими хотіли ми бути