Ти дуже гарна і про це знають всі, знаєш ти, знаю я – і це змушує мене бути нав’язливим...
І я розумію, що так не повинно бути, що це викликає в тебе, якщо не огиду, то, принаймні, велику відразу...
І ми з тобою могли би бути у в’язниці кохання ідеальними довічними в’язнями...
Та ми не знайшли дороги туди, і тому не були там жодного дня, жодної хвилі, жодної миті, жодного разу...
Я не цікавлю тебе і в цьому не винен я, не винна ти, і ми з тобою разом у цьому також не винні...
Просто я не можу раптом стати прекрасним принцем, а ти не можеш мене покохати з примусу...
Але я точно знаю, що в мене це не примха, не ілюзія, не самообман, не рефлекси тваринні...
Але ти точно знаєш, що ніколи не будеш моєю... Ну й бог з ним... Я це якось переживу, я це якось винесу...

Я так хочу, щоб ти була щасливою!
Хай не за мною, а з кимось іншим!
І хай на тебе любов чиясь хлине зливою!
А я вже свою майже знищив...

В тобі стільки природньої сили, що вистачить на десяток перших красунь цієї планети...
І ця сила всмоктує мене, вона затягує, наче чорний, пекельний, страшний чорторий...
І я вже майже зовсім загинув, я вже намертво заплутався у цих твоїх солодких тенетах...
Але, вибач, ця історія занадто банальна і цей сюжет неймовірно затертий, бо він також занадто старий...
Гаразд, я зникну з усіх твоїх горизонтів, я не перетну жодної твоєї життєвої лінії...
Шкода... Але що я можу вдіяти? Ти мала вибір і зробила його не таким, яким би я хотів його бачити...
Однак, мені не звикати – я вже не вперше у своєму житті щось різко і радикально змінюю...
Погано тільки одне – що я ніколи не зможу тобі так само віддячити... Тобі тим самим віддячити...

Бо я так хочу, щоб ти була щасливою!
Хай не за мною, а з кимось іншим!
І хай на тебе любов чиясь хлине зливою!
А я вже свою майже знищив...

Але може колись ти раптом засумуєш і почнеш згадувати мій номер телефону...
Ти дзвонитимеш у мої двері, ти серед ночі плакатимеш під моїми вікнами...
А я почну психувати, я кричатиму тобі – іди геть! Негайно повертайся додому!
Якщо в мені й були якісь почуття, то їх більше немає – вважай їх безжалісно вбитими!..
Але це буде потім, це буде колись, а поки я намагаюся назавжди з тобою прощатися...
Виходить погано, але ж ти знаєш, що в нас із тобою ніколи нічого не виходило добре...
Тримаю тебе за руки, дивлюсь у твої очі й не можу ніяк від них відірватися...
І прошу поцілунку... Одного... На прощання... Розбий насолодою горе!..

А я так хочу, щоб ти була щасливою!
Хай не за мною, а з кимось іншим!
І хай на тебе любов чиясь хлине зливою!
А я вже свою майже знищив...