Я - манекен з пластмаси,
І мої мертві очі
Не дивляться нікуди -
Вони зроблені зі скла.

Я майже, як людина
За грубим склом вітрини,
Але під модним костюмом
Моє холодне тіло.

Посеред магазину
Стою і приміряю різні маски:
То мудрі i веселі,
То бідні і нещасні.

А я хотів би жити,
Я міг би полюбити,
Поміняйтеся зі мною,
Хто змучився від свої ролі.

Одягніть на мене шкіру,
Пришийте мені серце,
Я дуже хочу жити,
Я не можу бути мертвим.

Я - манекен з пластмаси -
Дурна пап'є машина,
Ненатуральним сміхом,
Криве моє лице.

Є люди - манекени,
Є манекени, як люди.
Хто знає: кому більше
Від бога треба тепла?