Згадай, згадай останнєє кохання,
Ти молодий був, а я була дитя,
Ти пригортав мене до свого серця
І говорив: "Навіки ти моя".

Тебе взяли ті вороги прокляті,
Взяли в Сибіри, в далекую тайгу,
Нас розлучили на великі муки.
Ох, Боже мій, я день і ніч молю.

Тебе взяли і вісточки не дали,
Ох, Боже мій, навіщо вже так мені?
Може, вони тебе замордували?
А як живий – приснися хоч у сні.

Без тебе я, як цвіт на сонці, в’яну.
Без тебе я не можу у світі жить.
Ой де, ой де чарів таких дістати,
Щоб забуть тебе і не любить?

Не раз, не два я Господу молюся,
Не раз, не два так вірненько я прошу:
"Верни милого з північної тайги,
Нехай ще раз до серця пригорну".