У лісі, у темному серед пахучих трав
Лежить козак ранений, лежить, неначе впав.

І рани завивають його вірні друзі,
І кров йому гамують, а він – неначе в сні.

В неділю дуже рано, як почало світать,
Біжить якась дівчина, до нас вона біжить.

Прибігла до милого, почала говорить:
"Ой милий мій, миленький, а що ж тебе болить?"

Болить мене серденько та правая рука,
Що куля поранила, куля більшовика.

Мила моя дівчино, я вже прощаюся,
Бо більше я вже не буду з тобов стрічатися.

Іди, іди додому, на мене не чекай.
Іди, іди додому та іншого шукай.

Дівчина, як почула, почала плакати:
"Мені уже додому нема чого іти".

Все легше, легше, легше в козака серце б’є...
Вже скоро день минає і нічка настає.

"Ви, вірні мої друзі, пишіть до родини,
Нехай вона приїде мене поховати".

Аж прийшла стара мати над сином ридає,
А старий, сивий батько – за сином вмирає.