Там у лісі, при доріжці
Соловейко тьохкає,
А Маруся при криниці
Милого чекає.

Ой довгенько їй прийшлося
На милого чекати.
Захотіла вона скоро
До діточок вертати.

Хата її в полонині
Поміж двома верхами –
Там старенький її батько
Помеже діточками.

Наповнила горшки водов,
З коновками вертає,
Щоби милий не журився,
Чому її немає.

Тільки вийшла вона з хати –
Стріли летять серіями,
Та Маруся скоро біжить
Поміж тими кулями.

Перед нею на стежині
Зв’язкова Ганя паде,
Та рукою до криниці
Немічно показує.

Прибігає до криниці –
А тут її Василько,
Скривавлений догоряє,
Ще шепоче: "Марійко".

Ворог люто атакує,
Ось, ось вже прориває...
Та Маруся з кулемета
Чергою їх стинає.

Вчасно прийшла допомога,
І ворога відбито.
Прибігає до милого –
Та було вже запізно.

І завмерло її серце...
Затримало море сліз...
Обов’язок свій відчула
Понад сили своїх літ.

Поховала вона мужа
В полонині при хаті,
Поставила хрест з берези,
Посадила ясени.

І діточок проводжала –
Промовляли молитви...
Росли сини, мов ясени,
Гартувались сироти.