Всю ніч не вгавала страшна завірюха,
Великі упали сніги,
Коли большовики підходили стиха
У села, ліси та яри.

Їх було багато, як чорної хмари,
Чекали світанку в снігах,
Щоб кинути в села великі пожари
І грітись тоді при вогнях...

А буря у вікна так голосно вила,
Не видно довкола доріг,
Про волю повстанці у снах своїх снили,
А ворог їх лютий стеріг.

В селі цьому спало лиш сорок повстанців
І снили щасливі сни,
Не знали, що згинуть прийдеться їм вранці,
І смерті не ждали вони.

Аж враз на світанку, у сніжну завію
Кати надлетіли, як стій.
Проснулись повстанці, вхопились за зброю
І кинулись всі на пробій.

Бились завзято цілих дві години,
Пробились в ліс за село
І впали за волю, за славу Вкраїни!
Там сорок тоді їх пало!

Тепер в тому лісі, де мужньо так бились,
Висока могила стоїть.
Там сорок повстанців на віки спочили,
Там сорок повстанців лежить.