Сонце – над заходом: ворон закричав!
Молодий повстанець дівчину прощав:
"Прощавай, дівчино! Знаєш, який час!..
Може, я з тобою – останній раз.

Наша сотня завтра вирушає в бій,
Я не знаю, мила, чи вернусь живий.
Якщо я загину, мила, не журись,
А за мою душу Богу помолись".

Ці слова сказавши, скочив на коня,
Махнув рученькою: "Бувай здорова!"
Ой минає рочок, ще місяців два,
Від милого вістка дівчині прийшла:

"В тім бою кривавім я ранений став,
Більшовицьким катам у руки я попав.
Більшовицьким катам у руки попав,
Сам того не знаю, як живий оставсь.

Прошу тебе, мила моя, не журись.
Тюрму перебуду, вернуся колись.
Як лиш мене любить серденько твоє,
То скоро, дівчино, будем обоє".