Прощайте, літа молодії,
Більше не буду дівувать.
Прощай, коса моя дівоча,
Більше не буду заплітать.

Мені тринадцятий минало,
У травні яблуні цвіли,
А нашу хату оточили,
Мене в Сибір тоді везли.

Портрет Шевченка впав додолу
Від нечистивої руки,
На них дивилися ікони –
Вони зривали рушники.

Вони скрутили тата й маму,
Бандюга голос надривав...
Іуда сів на нашій скрині
І крихти хліба не давав.

Стареньку бабцю били в спину,
Аж поки виступила кров.
Я залишила там дитинство,
Свою невінчану любов.

Мені тринадцятий минало...
Взяли мене в далеку путь...
Нам долю й молодість згубили,
І їх ніколи не вернуть.

До нас в далеке Заполяр’я,
Де не пройшла людська стопа,
Летіла вісточка з Волині,
Що там створилася УПА.

Північне сяйво та безлюддя,
Вовки та вічна мерзлота...
А серце гріла Україна
Одна, як сонце, золота.

Засвітить зорі небо синє,
Життя завруниться своє...
Не вмре ніколи Україна –
Народ мій правдою живе.