О мати, закута в кайдани,
Чи чуєш ти брязкіт кайдан?
Як нарід скатований плаче,
Ох скільки терпіння і ран.

Чи чуєш ти, друже-юначе,
По тюрмах той брязкіт кайдан?
Нам сором, що звуть нас рабами.
Ох скільки терпіння і ран.

Чи бачиш – Дніпро висихає,
Пороги шуміти стають.
Зозулі по древах сідають,
Україні долю кують.

Чи бачиш – Карпати сумують,
Дивлячись на горе синів.
А вітер тихенько по полю
Розносить мій жалібний спів.

Чи бачиш – жита похилились,
Ти сіяв – воно не твоє.
Ти мучивсь щодня і щоночі,
А ворог із нього жиє.

Бої ми дивились малими,
І в серці казали собі:
– Для тебе живем, Україно,
Щоб волю здобути тобі.