Нема щастя, нема долі,
Нема матері, батька.
Я проклятий тою долею –
Сам оставсь, як сирота.

Вже, мабуть, моя матуся
Із печалі померла!
Та, мабуть, її могила
Вся травою поросла.

А як вийду я на волю
І додому поверну,
Я ту мамину могилу
Всю квітками обсаджу.

Я ту мамину могилу
Всю квітками обсаджу,
Я ту мамину могилу
Всю сльозами обіллю.

А в неділю, дуже рано,
Мати до воріт прийшла,
Своєму рідному синові
Передачу принесла.

Своєму рідному сину
Передачу принесла,
І ключнику молодому
Передачу подала.

"Передайте передачу,
Бо в нас люди говорять,
Що по тюрмах, по в’язницях
Дуже голодом морять.

А той ключник усміхнувся,
Усміхаючись сказав:
"Вже твій син тієї ночі
На покій душу віддав!

Твого сина розстріляли
При тюремній же стіні,
Як вирок йому читали –
Знали зіроньки одні".

Заридала стара мати,
Передача впала з рук,
А з грудей її старечих
Задрижав жалісний звук:

"Сину, сину, ти мій сину,
Ти дитинонько моя,
Я тобі, рідненький сину,
Передачу принесла.

Передайте передачу,
Передайте хлопцям тим,
Що страждають за ту справу,
За яку страждав мій син.

Передачу я купила
За останнії гроші,
Передайте передачу
За помин його душі".