Нас питають, якого ми роду
І для кого торуєм шляхи?
Це ж то ми на вратах Царгороду
Переможно свій щит підняли.

То ж то наша долоня стискала,
Підіймала важкого меча,
Аж німіла зухвала Варшава
І Суздаль зловражий дрижав.

Нас далеко у світі всі знали,
Ми платили всім кров’ю за кров.
Ми загарбників люто карали
І карати ми станемо знов.

Ми водили в Москву Сігізмунта
І в Полтаву варяжськую рать,
Ми карали Росію за Суздаль,
А Москву ще будем карать.

І стоїть пограбована хата
Та в руїнах лежить Батурин,
Плаче, тужить знедолена мати
І забутий всіма Чигирин.

Хай горить пограбована хата,
Хай в руїнах лежить Чигирин.
Переможемо, знищимо ката,
А не вийдемо в безвість чужин.

Хай горить пограбована хата,
Немизіда освятить наш час,
Ще нам пальці будуть прилипати
До насичених кров’ю мечів.

Ми йдемо своїм визвольним шляхом,
Нас єднає великий чин,
Стане степ українцеві братом
І повстане новий Батурин.