Мов олень той, загнаний у болото,
Зацькований собаками в лісах,
Борониться ватага тут піхоти,
Кіннота йде за ними по слідах.

А бій кипів... Останній, може, з боїв.
За полком полк пливе ворожих сил
І грізна вістка: "В нас нема набоїв".
Вполудень стихло, впав останній стріл.

Зігнали всіх, забрали від них зброю,
Вільним синам святої боротьби
І впав наказ, щоб власною рукою
Копали тут самі собі гроби.

"Готова вже могила, всім єдина!" –
Промовили, нам відповідь дав кат:
"Ось вам соборна вільна Україна!
Для вас нема ні ласки, ні пощад.

А хто б із вас прийняв вірну присягу,
Що буде він повік вірний Москві
І відречеться нині свого стягу,
То буде він щасливий і живий".

В холодну днину серед снігу й мряки
Над сумним гробом, що на них чекав,
Мовчало триста шістдесят юнаків,
Ніхто не зрадив, ласки не благав.

Упав наказ, клекочуть скоростріли
І стелиться козацтво, мов трава,
І труп за трупом паде до могили,
А скоростріл клекоче, невгава.

Пливуть літа, від роду і до роду
Розносить думу наш новий Кобзар
І оживає у піснях народу
Скривавлений не помщений Базар.