Через Київ на Вкраїну битий шлях чорніє,
Як згадаю брата свого – само серце мліє.

Зруйнували Україну червоні чекісти,
Знущаються над народом кляті комуністи.

З церков наших поробили катраннії салі,
Не дамо ми над народом так знущатись далі.

А ми, браття-українці, козацького роду,
Ми поляжем за Вкраїну, її честь, свободу.

І замає стяг побіди в нас над головами,
Розірвемо вражі ярма, розкуєм кайдани.

Пасло дівча три корови попід гай ізкраю,
Надибало могилочку, заплакало з жалю.

Бо згадало брата свого, що загинув в бою,
І його десь поховали, десь у чистім полі.

Звила вінчик барвінковий, Богу помолилась,
І могила не та стала, ніби звеселилась.