Прийшли вже катюги до хати
І брата з постелі вже беруть,
Прощайте, батьку, і, ненько,
Мене вже, напевно, уб'ють.

А брати так сумно дивились,
Як брат так жалібно промовляв,
За братом зайшли аж за хату,
А батько так гірко заридав:

Беріть 'мя, катюги, з собою,
Зруйнуйте, що тільки в мене є,
Лиш тую дитину пустіть,
Нехай ще на світі проживе.

Катюги на це не зважали
І п'ять куль у грудь йому дали,
Зв'язали йому руки і ноги,
І взяли в могилу кинули.