Лебідка згортає крила, коли помирає лебідь,
І каменем падає з неба на синє свічадо води.
Знаю, згортаючи крила, не житиму я без тебе,
Летітиму в даль шалено, неначе уламок звізди.

І ніколи буде спинитись, зігрітись у теплих долонях,
І буду я вже не людина, а лише життя політ,
І там, де я приземлюся, може розквітне півонія,
І з лету мого лишиться лише метеора слід.