В дубовій колисці мене
Колисали стрункі ясени,
Із святого джерела
Цілющою водицею освятили,
"Українкою" назвала калина,
Верба і високі явори,
Щоб під синім небом співала,
Сіяла зерно у ниви.

Мінялись пори року,
А із ним - століття, віки,
І я йшла босоніж у духмяні
Трави, в діброви,
У раю слухала спів пташок,
Золоті голоси,
І стелилась барвінком стежина
В далекі дороги...

Моя душа квітне від
Солов'їних трелів в саду,
В люті зими я вишиваю,
Мережу вишиванку,
Із висоти добираю різнобарвну
Нитку золоту,
І зозуля у віконці кує літа,
І вінчує долю зранку.

Дві тисячі літ із гаком
Дзвенить удаль ріка життя,
В мені течуть гени вільного
Народу, кровинка землі,
Мою Батьківщину зовуть "Україна",
А "Українкою" - дитя,
Сивий батько Дністер ростив,
Щоб славила береги свої!