Косарі поміж трав розмахалися гострими косами,
Що їм квітка Твоя! Їм би впорати справу свою.
Я на ласку Твою сподіваюся, Спасе мій, Господи,
На ласку, на ласку, на Батьківську милість Твою.

Віра Божа одна - днів моїх незамінна супутниця -
Що Ти мною завжди керуватимеш, Боже мій, Сам,
Що Ти каменем став і в біді Ти за мене заступишся -
В косовиці лихій обмине мене гостра коса.

Недаремно ж бо Ти напував мене свіжими росами,
Життєдайним дощем від посухи й від спеки зберіг,
Переповнив мене псалмоспівами славними, Господи, –
Щоб Тебе, Боже мій, квіт у лузі прославити зміг!

Ой, косарики вже відмахалися гострими косами.
Перед ними, вцілівши, під ранішнім сонцем стою,
Упиваюся ним і дзвінкими небесними росами,
Славлю квітом Тебе за любов невичерпну Твою.