Іду я крізь будні у даль світанкову
На зустріч все ближче в небесні краї,
Не заблуджуся в дорозі ніколи,
Бо руки ведуть мене Боже Твої.

І хоч об каміння збиваю я ноги,
Сльоза набіжить мій тамуючи біль.
Іду, а за цю життєдайну дорогу
Я дякую, Отче, в молитві Тобі.

Вже сонце видніє таке благовісне,
Що душу мою зігріває і плоть,
І чую як серце народжує пісню,
З любов'ю до Тебе, мій сущий Господь.