Ще цілий світ дрімав у мряці небуття,
Ще не почалося життя в просторі,
Ще хаос всіх первин і безпросвітна тьма
Зливалися в однім бездушнім морі...
Ще світла не було, а вже, на сонце схожа,
Царила від віків Ідея Божа...

Хто захотів Себе прославити в ділах?
Хто перший рух вложив в мертві простори?
Хто водам приказав зібратися в морях?
Звелів піднести так високо гори?
Все сонцем освітив, авжеж, на сонце схожа,
Всевладна, Всесвята Ідея Божа...

Захочеш ти почуть спокійний моря шум,
Спокоєм здоров'я своє зцілити,
Чи усміхом цвіток прогнати серця сум,
Почути спів, щоб душу звеселити.
У Всесвіту красі, на ясне сонце схожа,
Завжди була і є Ідея Божа...

Царів могучих блиск та слава, занепад,
Незбагнений, дивний той хід народів,
Причина, ціль розцвіту сили, підупад
Їх власного життя та перемоги.
Загине провід весь, пропаде вся сторожа...
І лишиться лишень Ідея Божа...

Та скінчена в часі народів земна путь,
Плине все нова часова картина,
Аж доки по літах остання не мине,
Аж доки кінцева прийде година.
І впаде кожна власть, прихильна чи ворожа,
А лишиться повік Ідея Божа...

І весь цей світ нараз розсиплеться в віках,
Двигнуться з своїх місць моря і гори,
Зупиняться зірки на Всесвіту межах
І згаснуть нерухомі метеори.
Покриє землю тьма і лиш, на сонце схожа,
Світитиме завжди Ідея Божа...