Проводжала сина у дорогу
І молилась щиросердно Богу.
І казала: "Де б не був, синочку,
Бережи матусину сорочку!"
Гаптувала в пору злив і грому,
Щоб здоровим повернувсь додому.
Вишивала, укладала чари, |
Щоб в полон не брали яничари. | (2)

Малювала галки і зозулі,
Щоб летіли мимо вражі кулі.
Вишивала день і ніч по краплі,
Лиш би тіла не рубали шаблі.
Дарувала сонця щирі зблиски,
Щоб покласти внука до колиски.
Щоб вернувсь до рідного порога — |
Вишивала і просила Бога: | (2)

"Отче Боже і Святая Мати,
Хай синочок вернеться до хати!"
Через роки син прийшов додому,
Наче сонце, вишиття на ньому.
Поклонивсь, припавши на коліна,
Та й промовив тихо: "Мамо рідна!
Не оця б з молитвами сорочка, — |
Не було б ні внука, ні синочка!" | (2)