Причащаємось болем щоденним
І зболілими шепчем вустами:
Все не так в цьому світі шаленім,
Все не так! Що ж це коїться з нами?

Україну здаємо потроху,
Поділивши її на окрайці.
Віддаємо чужинцям небогу,
А чужинці, їй-бо, не китайці.

А чужинці - сусіди й братове,
Із одного замішані тіста,
Розуміємо їхню ми мову,
Розуміємо: стало їм тісно.

На Вкраїну накинули оком,
На моря, на лани та діброви,
І давай грабувати наскоком,
Бо свої ми, вчорашні братове!

Вже вчорашні, це правда і вирок,
Не прощаються підлість і зрада,
І образи й ненависті вибух
На століття в нас знищили брата.

Вже у душах і в небі світає –
Пережить доведеться багато –
Та ще сонце найвище засяє
І на нашій землі буде свято!