Вже скоро світанок, пантрують дозори,
Окопи і шанці туман поглина.
Навколо мовчазні, задумані гори,
І зовсім не віриш, що всюди війна.

Що нас тут аж двісті, а вранці зі свистом
Від скелі осколком відколе картеч
І пекло на плечі нам, браття, натисне,
І голови горді покотяться з плеч.

Бо в клекоті тої смертельної жатви
Найпершими жертвами будемо ми,
Такі молодії добровольці - солдати
З роздертої війнами Галичини.

І біля верхівки цієї Маківки
В перину з ожини, в перину із трав
Приляже поспати, приляже навіки
Багато із нас, хто так палко кохав.

Хто ладен віддати життя за Вітчизну,
Для кого синівство - найвищий наказ,
Він вип'є до дна ту жорстоку трутизну
Отут, на Маківці, отут серед нас.

Зосталось недовго... Жевріє світанок,
А друзі, а друзі, а друзі ще сплять,
Їх сон бережу я та й прощатись ще рано,
Когось же ці кулі іще пощадять.

Коли ж уцілілих по світі, як попіл,
Життя розкидає по довгій війні,
Зостануться шрами - ті давні окопи,
Хрести і калина, і наші пісні!