Іван Мазепа... Скільки років
Горланили під вухо нам:
Це зрадник хитрий і жорстокий,
Хотів нас, не моргнувши оком,
Продать чужинцям, ніби крам.

Ой, що сказать? Хіба провина,
Що він був лицарем добра?
Лиш мав гаряче серце сина,
Бажав спасти тебе, Вкраїно,
Від ласки хижої Петра.

Народ не може буть народом,
Коли в душі плачі страшні.
Не поступивсь козацьким родом,
Не заховався, мовив гордо
Обманутій надії: ні!

Коли б такого сина мала
Ти, Україно, ще хоч раз -
То сто разів не помирала б
В обіймах царського вандала,
Не полотніла б від образ.

Не вмре героїв вічна шана,
Із болем змішана гірким.
І мудрість гетьмана державна,
І мужність козака Івана
До нас приходять крізь віки.

Літають думи понад степом,
Як пам'яті живі орли.
І слово проситься у небо:
Спасибі, гетьмане Мазепо,
Що в нашій долі Ви були.