Стоїть верба поблизу лісу,
У стрічках вся, така краса.
Довкола ходить кіт гульвіса
І коїть справжні чудеса.

Піде праворуч – сонце гріє,
Ліворуч піде – враз мороз,
В лісу... кацапи зачаїлись,
І кожен другий – малорос.

Плекають наглую надію
Красуню-вербу ізвести,
Спилять, спалить, а прах розвіять,
І з ними військо і менти.

Та кіт муркоче: "Хуй вам в рота!
Скоріш удавитеся ви,
Ніж вчините оту мерзоту,
Бо на сторожі той верби

Богатирі стоять поліські,
Дніпровських мавок омофор.
Мольфари всі, татари кримські,
І з ними дядько Чорномор.

Бо то наш дух, наш дух Вкраїнський,
Наш руський дух, бо Русь – це ми!
А не ірзя чувашофінська,
Комуно-хохло-москалі.

Хохло-москаль – рідня Кощею,
Баби Яги він скурвий син,
Хохол продажний всей душею
І друг його алкаш-москвин.

Нам не потрібні оті пики,
Брехливе бидло, владний хам,
Духовні покручі, каліки,
Табачник, Путін, Чингісхан.

Орда новітня євразійська
І русскій мір, імперський срам.
Своя держава українська
Понад усе потрібна нам.

Не тільки душу, тіло, розум –
Усе життя положим ми
За нашу правду і свободу.
Хай згинуть хохло-москалі!"