Зашуміла добровушка,
Да й заплакала й удовушка.
Плаче вона, ще ридає,
Да на битий шлях поглядає.

Битим шляхом козаки йдуть,
Та мого мужа коня ведуть.
– Ви, козаки молодії,
А де ви мого мужа діли?

Де ви мого мужа діли?
А де ви його коня взяли?
Один каже: "Ми не знаєм".
А другий каже: "Не бачили".

Третій каже: "Не втаюся,
Да й бідній вдові признаюся.
Йо, ж твій муж вбитий лежить
Да в правій руці шаблю держить.

А лівою воду бере
Да й на серденько поливає.
На серденько поливає
Да до козаків промовляє:

– Ви, козаки, браття мої,
Да й підете в краї мої.
Як підете в краї мої,
То накажіть до милої.

Нехай вона мене не жде,
Да нехай вона заміж вийде.
Ой, як же їй добре буде,
То вона мене призабуде.

Ой, як же йой горе йметься,
То й не раз, не два наплачеться.
Не раз, не два наплачеться,
Да з лихим мужом наживеться.