Болить в мене головонька, як вечір настане,
Прийди, прийди, мій миленький може перестане.

Ой не спали чорні очі, не спали, не спали,
Но сиділи на порозі, милого чекали.

Ой я би ся не задрімала, хоч би засвітало,
Якби прийшло солов'ятко та й защебетало.

Я калину гну в долину, а калина в гору,
Коли ж я, ох, мій миленький, з тобов наговору

Гей якби я була знала, що прийде Микула,
Я би була із всіх стільців порошок іздула.

Гей якби я була знала, що прийде Михайло,
Я би була кучерики зачесала файно.

Ой який ти, мій миленький, ти ладний на вроду,
Та як ясний місяченьку зійде на погоду.

Я гадала, молоденька, що то вже зоріло,
А то мого миленького личенько яріло.

Я гадала молоденька, що сонечко сходить,
А то милий, чорнобровий по городі ходить.

Ой дощ іде, роса паде на білу березу,
А я своєму миленьку сорочку мережу.

Ой місяцю-перекрою, не світи нікому,
Тільки мому миленькому, як іде додому.

Ніхто такий не файненький, та як мій миленький,
Ой як іде через село, як сосна тоненький.

Ой чи ти, вдовин сину, у меду купався,
Що ти мені, вдовин сину, дуже сподобався?

Ой то я хлопця люблю, ото моя душка,
Що червона китаєчка коло капелюшка.

Ой кувала зозуленька до гаю очима,
Від Любочка пом'яточка – стонга за плечима.

Ой кувала зозуленька на рові, на рові.
Від милого пом'яточка – цвіти на голові.

Ой кувала зозуленьку на буці, на буці,
Від милого пом'яточка – перстінець на руці.

А як хочеш, мій миленький, щоби-м була біла,
Купи мені парасолю, би-м не обгоріла.

Чекай, моя миленькая, най продам фасолю,
Та я тобі за фасолю куплю парасолю.

Ой місяцю-місяченьку, ой місяцю-князю,
Скажи мені щиру правду, з ким я долю зв'яжу?

Не дивуйте, люди добрі, що перебіраю,
Я такого мужа хочу, як сама не знаю.

Щоб тютюну не курив, табаки не нюхав,
Чужих жінок не любив, тільки мене слухав.

Гадай, мати, гадай, мати, аби угадала,
Би ти мене з гаразд очку на біду не дала.

Ой ти сива зозуленько, що би-м тя просила,
Коби мені пораяла вдовиного сина.

Та як я сі заспіваю, далеко ми чути,
Аж на тоту сторіночку, де я маю бути.

Аж на тоту сторіночку, аж до тої хати,
Де я маю, молоденька, господарювати.

Ой піду я попід сад, чи не впаде грушка,
Ой чи вийде, чи не вийде люба моя душка.

Ой піду я попід сад, чи не впаде ябко,
Ой чи вийде, чи не вийде моє солодятко.

Ой коб не ти, дівчинонько, і не твої очі.
Не стояв би мій коничок до самої ночі.

Парашечко, бідашечко, не дай погибати,
А заведи коня в стайню, а мене до хати.

Ой дівчино-дівчинонько, не боїшся Бога,
Заморила-с мого коня у твого порога.

Ой вдар, коню, копитами перед воротами.
Вийди, вийди, дівчинонько з чорними бровами.

Не сам їду, коня веду, білявко небого,
Отворяй мі воротенця, не бійся нікого.

- Чи чула ти, дівчинонько, як я тебе кликав,
Як я тобі за ворота обарінки сипав?

- Чи чула ти, дівчинонько, як я тебе кликав,
Як я твою цілу хату калинов обтикав?

- Ой чи чула, чи не чула, не обзивалася,
Бо я тебе, мій миленький, не сподівалася.

Біля вино, лебедино, чому-с така красна,
Як калина рум'яна, як зірочка ясна?

Ой кувала зозуленька в лісі на горісі,
Вийди, вийди, дівчинонько нічого не бійся.

Ой не бійся, білявице, студеної роси,
Я роззуюсь, тебе вбую, а сам піду босий.

А хтось має сиві воли, хтось має корови,
А я маю білявочку, вона чорні брови.

Одна брова та варта вола, друга – червоного,
Тереті очка чорненькі її – коня вороного.

Чудуються добрі люди, чом дівчина мила,
Та ж бо в неї ясна зоря кілька раз гостила.

Ой гадав я , милий брате, що то скрипка грає,
А то моя чорнобрива по саду співає.

Ой я тоє дівча люблю, що раненько встає,
Що білими рученьками коровки пускає.

В тебе очка чорненькії, як терн на галузі,
Личко таке рум'яненьке, як калина в лузі.

Гей, во моїм городичку ружа проквітає,
Чи вже наша, мій миленький, любов пропадає?

Іще ружа не процвіла, лиш ся припалила,
Іще любов не пропала, лиш ся притаїла.

Розвивайся, березино, розвивайся, дубе,
Ой не знати, котра моя дівчинонько буде.

Гей вийду я на вулицю та й стану гадати,
До которої дівчиноньки старостів послати.

Післав би я до бідної – дороги не вбиті,
Післав би я до багачки – лавиці не миті.

Волію я до бідної дороги топтати,
Ніж у тої багатої лавиці шкребтати.

Кажіть, мамо, татуневі, би ня ожинили,
Я би казав, та боюся, щоб мене не били.

Тобі, батьку, журитися – сіяти, орати,
Мені, батьку, журитися, котру дівку брати.

Таки, вженюсь товарищю, оженю, оженю,
Таке собі дівча візьму – сховаю в кишеню.

Грім гуде, грім гуде, а я не боюся,
Маю файну дівчиноньку, з нею оженюся.

Не беру тя, біло дівко, за твою роботу,
Лиш беру, тя біло, дівко за твою красоту.

Ей, будеш, легінику, мою красу знати,
Та як будеш у суботу сам сорочку прати.

Вітер віє, вітер віє, вітер завиває,
А дівчина воду носить, зілля поливає.

Не так зілля, не так зілля, як той барвіночок,
Я буде ся віддавати, вплете сі в віночок.

Сію руту, сію руту, руту поливаю,
Росте рута зелененька, на вінок сховаю.

Ой чий же то садок, садок зацвів так синенько?
Постилився барвіночок по землі низенько.

Товаришка віддається, а я аж за рочок,
А я своїй товаришці сплітаю віночок.

Ой плетемо та віночки, барвінку доходить
Бо вже з нами товаришка більше не походить.

Закувала зозулина, сидячі на ладі,
Недовго ті, моя мамко, в хаті на заваді.

Вийди, вийди, Ганнусенько, стань собі на приступ,
Та подякуй, Ганнусенько, нам за товариство.

Ой дякую, моя ненько, за вихованенько,
Не будете лагодити щодень сніданенько.

Нащо мене віддаєте, мої любі тату,
Хто ж вам буде веселити через зиму хату?

Через зиму хату, хату, через літо нивку,
Нащо мене віддаєте, таку чорнобривку?

Ой бувайте здоровеньку, мої любі сестри,
А хто ж буде вам у хаті порядочок вести?

Гиля, гиля, білі гуси, та гиля на ріку
Зав'язали дівчиноньку, не розв'яжуть д'віку.

Не плач, дочко, не журися, не буде ти біда,
За такого хлопця ідеш, як боханець хліба.
Жийте в щасті, молодята, усе весиліться
Та ніколи не свариться, до смерті любіться.

Ой хмариться і буриться, моє сінце в полі,
Пішла би я громадити, мене в ніжки коле.

Купи-но мі миленький, жовті черевички,
А я піду і згромаджу та й зложу в копички.

А у полі криниченька, у полі, у полі.
Коло неї красна лобка пшениченьку поле.

Вона поле пшениченьку, кукіль вибирає,
Та все свого миленького вона визирає.

Заспіваймо, цімборочку, тепер нам широко,
Ми вже нивку докопали – сонце ще високо.