Якби я мала крила орлині,
Якби я вміла літати,
Я б полетіла на Україну
Свого милого шукати.

Лечу я милю, лечу я другу,
Свого милого не бачу.
Ой, сяду, сяду в вишневім саду
І так гіренько заплачу...

Не плач, дівчино, немає з чого,
Не має з чого плакати.
Є того цвіту по цілім світу,
Маєш в чім перебирати.

Ой, вийшла з хати старенька мати
Та й стала сина питати:
"Що то за пташка, що за пташина
У нашім саду співає?"

"Ой, то не пташка і не пташина
У нашім саду співає,
А то дівчина чорнобривая
Свого милого шукає..."