Вже сонце низенько,
Вже вечір близенько,
Ой, прийди, прилини,
Ти ж моє серденько.

Ой, прийди, прилини
До нової хати,
А я тебе впустю,
Не почує мати.

До хати впускала,
Легенько здихала,
З хати випускала,
Плакала-ридала.

Вийшла за ворота,
Правдоньки питала:
Козаче-барвінку!
Чи маєш ти жінку?

Ой, маю я жінку
Ще й діточок троє,
Крається серденько
І твоє і моє.

Ой, маю я жінку
В далекій країні,
Крається серденько
На дві половини.

Ой, десь ти, дівчино,
Із паперу звита,
Що ти дотримала
До білого світа.

А я не з паперу,
А з самого злота,
Не я тебе держу,
То твоя охота.

Ой, Боже мій, Боже,
Що я наробила?
В козака є жінка,
А я полюбила.

Іди ж ти, козаче,
Та не оглядайся,
Хто скаже "добридень",
Ти не обзивайся.

А іди, козаче,
Яром-долинами,
Хто буде питати,
Скажеш: "За волами".

Тепер же я, браття,
Дураком остався,
Що я на чужині
За жінку признався.

Тепер мені, браття,
Хоть з моста та в воду,
Бо вже на чужині
Я не маю роду.

Дівоцькая врода
Та все за плечима,
Мені, молодому,
Все перед очима.