Віє вітер на долину,
Колише билину,
Рід до роду листи пише
Та на Україну.
Пише листи розмаїті,
Пише й розсилає
Все на тую Україну,
Де родину має.
Ой, роде, ж мій роде,
Ой, роде, ж мій милий,
Розійшовся по Вкраїні,
Як туманець сивий.
Туман сивий, туман синій,
Піднімися вгору,
З'їзджайтеся рід до роду
На любу розмову!

Ой, брат сестри питається:
Ти сестро-небого,
Чи привикла ти там жити,
Де ворогів много?
Ой, привикла, мій братику,
Поміж ворогами,
Як у полі криниченька
Поміж дорогами,
Що хто йде, а хто їде -
Води та й нап'ється,
А із мене, нещасної,
Хто схоче -сміється.
Нема ж цвіту білішого
Ніж ті полуниці,
Нема ж роду ріднішого,
Як брат та сестриці.

Нема ж цвіту білішого
Над хрін та над редьку,
Нема ж роду ріднішого
Над отця, над неньку.
Нема ж цвіту білішого
Та над ожиноньку,
Нема в світі вірнішого
Та над дружиноньку.
З отцем, з ненькою полаюсь,
Гріха наберуся,
А з братиком полаюся,
В вічі не дивлюся,
З дружиною полаюся -
Услід помирюся,
Ой, коли ж то я до дому,
До рідні вернуся?