Угнівалася жона на мужа,
Вилізла на піч хвора-недужа.

—Уставай, жоно, дам ти горівки.
—Ни встану, мужу, глядай си жінки.

—Уставай, жоно, дам я ти цукру.
—Не встану, мужу, вже землев духну.

—Устань же, жоно, дам я ти меду.
—Не встану, мужу, бо ся не зведу.

—Устань же, жоно, дам ти дубини
На твої плечі, вби ся лупили.

Устала она, пооб'їмала,
Біле личенько поцюльовала.

Біле личенько поцюльовала,
Куждому дривцю імнічко дала:

—А дуб-Гаврило, явір-Данило,
Калинка-Танька, ліска-Паранька.

Купи си, мужу, спіжовий дзвонок,
Прив'язуй мені до пацьорочок.

Куди ся рушу, дзвонити мушу,
Тото все, мужу, на твою душу.

Купи си, мужу, ключ-колодочку,
Замикай мене й у коморочку.

Я ся намащу солониною
Та я вилізу шкалубиною.

Я ся намащу із сала шкірков
Та я вилізу мишачов дірков.