Степ широкий розстеливсь аж до небокраю,
Вітер буйний в тім степу сам один гуляє.
Сонце випалило степ, ні води краплини, -
Лиш один козак бреде в латаній свитині...

Він іде не знає сам, скільки йти ще треба,
Все, що видко навкруги, то земля і небо.
Чи побачу ще колись я свою Вкраїну,
Чи в степу гарячім цім на чужині згину?..

Ворон кряче в вишині, сили вже немає...
Сіра мутна пелена очі застилає...
Він згадав свою дівчину і садок вишневий
І упав в пісок гарячий долі просто неба...