Ой у неділю барзо рано-пораненьо
Не сива зозуля закувала –
Сестра брата своєго із подвірні своєї
В войсько виряджала,
Словами промовляла
І сльозами ридала:
"Ей же, мій брате рідненький,
Голубонько сивенький!
Відкіля тебе виглядати,
Із якої сторонки у гостині сподіватись:
Чи з Чорного моря,
Чи з чистого поля,
Чи з славного із войного люду, войська Запорожжя?"
"Ей, сестро моя рідненька,
Як голубка сивенька!
Не виглядай мене ні з Чорного моря,
Ні з чистого поля,
Ні з славного люду, войська Запорожжя.
А виглядай мене, сестро,
Як будуть о Петрі сині озера замерзати,
А о святім Василії калина білим цвітом процвітати".
"Ей, добре ж ти, братко, знаєш,
Добре, братко, ти відаєш:
Як синім озерам о Нетрі не замерзати,
А о святім Василії калині білим цвітом не процвітати...
То я іще скільки у світі проживала,
А у старих людей не чувала,
Щоб синім озерам о Петрі замерзати,
А о святім Василії калині білим цвітом процвітати".
"Добре ж ти, сестро, знаєш,
Добре ти, сестро, і відаєш:
Як синім озерам о Нетрі не замерзати,
А о святім Василії калині білим цвітом не процвітати,
Так мені вік-віком у гостинях не бувати..."
"Ей, як будеш ти, братко, на чужій стороні проживати,
Будеш ти пити і гуляти,
Будуть ранньою зорею і вечірньою
До тебе куми і побратими прихождати,
Будуть тебе рідним братком називати..."
При добрій годині –
Куми й побратими!
Як пристигла козака-летягу нещасливая година,
Злая хуртовина,
То одцуралася й притаманная родина.
На святую неділю люди з церкви йдуть,
Як бджоли гудуть,
Плече об плече торкаються,
Род з родом,
Брат із братом,
Сват із сватом
На здоров'є питаються;
А козака-летяги при нещасливій годині
Ніхто не займає
І на здоров'є не питає,
Наче б ніколи не бували
І хліба-солі не вживали!
Господи, утверди й подержи
Пана Грицька
І всіх вислухающих
На многії літа.