Понад Дунаями
Вода стоянами,
Ой, там козаченько
Коня напуває...

А кінь із припона
Сам заплакав стоя:
Головко моя —
Чужа сторона...

Завезено мене,
Де родини немає:
Ні роду, родини,
Ні вірної дружини...

Тілько в мене й роду —
Два братики з роду.
Порадь мене, брате,
Як рідная мати:

Чи мені жениться?
Чи письма писати,
До милої слати?..

Напишу перами,
Та приллю сльозами,
Та й пошлю вітрами...

Я вітру не вірю,
Сам сяду, поїду
До милої в гості!

Ой, здорова, мила,
З карими очима,
З чорними бровами,
З вірними словами!