Ой, зацвила рута зелененька,
Чогось моя дівчина сумненька.
Ой, сумненька, головка ї болить,
Бо ї милий до другої ходить.

Ой, най ходить, не буде ходити,
Як я стану чар-зілля варити.
Та й піду я у ліс на розпуття
Та наломлю зеленого пруття.

Вопівночи буду го носити
Та й ним стану три річки гатити.
- Я до річки, річка загачена,
Я до любки, любка засмучена.

Я до любки та й до Пхати,
А вна дає крісельце сідати.
Та не встиг я на крісельце сісти,
А вна дає на тарели їсти.

Ой, узяв я крильце та й реберце,
Щось стиснуло у грудях за серце.
Вийшов козак, коло коня в'ється,
А дівчина в віконци сміється.

- Ой, не смійся, дівчино, не смійся,
Бо я в тебе цих чарів наївся.
- Ой, не в мене, козаче, не в мене,
Ти напився на солодкім меди.

Бо у мене чари не такії,
Біле личко, очка чорненькії.
Як ти буде серденько в'ївати,
Будеш знати, як другу кохати.