Ой, відти – гора, а відти – другая,
Поміж тими гороньками сходила зоря. | (2)

Ой, то ни зоря – дівчина моя,
Із новими відерками по водицю йшла. | (2)

А я за нею, як за зорею,
Полем, полем сивим конем чи ї догоню? | (2)

А як догонив та й заговорив:
– А хто ж тебе, моя мила, так рано збудив? | (2)

– Нихто ни збудив, я сама встала,
Перша зоря засвітила , я личко вмила. | (2)

– Дівчино моя, напій ми коня!
– Ни напою, бо ся бою, бо'м ще й не твоя! | (2)

Як буду твоя, напою й коня
З цимбрової кирниченьки, з нового відра. | (2)

А кінь воду п'є, копитами б'є.
– Тікай, тікай, моя мила, бо він тя заб'є! | (2)

– Ой, най він ня б'є, я ся ни бою,
А я свому милинькому коня й напою. | (2)

– Дівчино моя, сідай на коня,
Поїдем ми в чисте поле й до мого двора. | (2)

А в моїм дворі штири покої,
А п'ятая світличийка для нас в обоїх. | (2)

– Неправда твоя, не маєш двора,
Тільки хата облуплена, ще й та не твоя! | (2)