Ой, вербо, вербо, вербо зелена,
Чом з тебе листя спадає?
Туга на серці, туга на моїм,
Бо милий десь від'їжджає.

- Ой, де ж ти їдеш, мій милесенький,
Ой, де ж ти від'їжджаєш,
На кого мене тепер лишаєш,
На кого мене лишаєш?

Ой, коби мені крильця дістати,
Коби зозулею стати,
Полетіла б я по всьому світу
Свого милого шукати.

Ой, лечу гору, ой, лечу другу,
А миленького не бачу,
Ой, сяду-впаду в вишневім саду,
Сама я гірко заплачу.

Ой, сіла-впала в вишневім саду
Та й стала гірко плакати.
Ой, вийшла мати в сад води брати
Та й стала розпитувати.

Ой, вийшла мати в сад води брати
Та й свого сина питає:
- Що за пташина, що за пташечка
В саду вишневім літає?

- То не пташина, то не пташечка
В саду вишневім літає,
То Марусенька чорнобривенька
Свого милого шукає.

- Ой, а як же то та й Марусенька,
То нехай іде до хати,
Є того цвіту по всьому світу,
Немає чого плакати.