Ой, в городі на ростоці
П'ють, гуляють запорожці,
Лиш між ними один не п'є
Запорозький отаман.

На коника похилився,
За серденько ухопився:
"Чогось мені, браття, трудно
І на серденьку нудно.

Ой, сідлайте, милі браття,
Та коники вороненькі,
Та беріте, милі браття,
Та шабельки булатненькі.

Та поїдем, милі браття,
Та долом долиною,
Та там знайдем, милі браття,
Та рожу з калиною.

А під тою рожею
Та козацькеє тіло,
Гей, від сонця почорніло,
А від вітру помарніло."