Ой, умерла, умерла
Та Семенові жінка.
Семен ходить виглядає, |
Котра гарна дівка. | (2)

Ой, пішов козак Семен
Та й у поле орати.
Казав своїй Катерині, |
Щоб винесла обідати. | (2)

Кинь, Василю, жінку,
А я чоловіка
Та й поїдем на Вкраїну, |
Де весело жити. | (2)

Боюсь, Катерино,
Боюсь покидати,
Щоби мені білих ручок |
Назад не зв'язати. | (2)

Не бійся, Василю,
Не бійся нічого,
Бо я свого чоловіка |
Вислала орати. | (2)

Оре Семен, оре Семен,
На шлях виганяє.
Чужі жінки обід несуть, |
А моєї чорт має. | (2)

Оре козак, оре Семен
Сірими волами,
Виглядає Катерину | (2)
З чорними бровами. |

Оре козак, оре Семен,
До кінця доходить,
Випрягає сірі воли |
Та й додому гонить. | (2)

Ой, прийшов же козак Семен
До нової хати:
Діти ж мої, соколята, |
А де ж ваша мати? | (2)

Ой, пішла наша мати
У луг по телята,
Забожилась, заклялася, |
Що вона нам не мати. | (2)

Ой, пішла наша мати
У ліс по телята,
Щось вона нам говорила, |
Що ми — сиротята. | (2)

Ой, пішла наша мати
У луг по калину,
Забожилась, заклялася, |
Що, їй-богу, покину. | (2)

Ой, пішла наша мати
У ліс по корови,
Щось вона нам говорила: |
"Бувайте здорові! | (2)

Ой, пішов козак Семен
До нової скрині:
Нема праці, нема грошей, |
Ані жінки-господині. | (2)

Ой, ударився козак Семен
У поли руками:
Діти мої дрібнесечкі, |
Пропащий я з вами! | (2)

Ой, ударився козак Семен
Об стіл головою:
Діти ж мої, біднесечкі, |
Пропащі зо мною! | (2)

Тікай, тікай, Катерино,
Щоб нас не здогнали,
Щоб нам наших білих ручок |
Назад не зв'язали. | (2)

Ой, удар, морозеньку,
На сухії лози,
Скарай, боже, Катерину |
За Семенові сльози. | (2)