Ой, у лісі на горісі
Соловейко щебетав,
Щебетав,
Соловейко щебетав.

На гулянні при компані
Козак дівку цілував,
Цілував,
Козак дівку цілував.

Цілував він, милував він,
Та й став її покидать,
Покидать,
Та й став її покидать.

А дівчині жаль зробився,
Стала плакать ще й ридать,
Ще й ридать,
Стала плакать ще й ридать.

Козакові жаль зробився,
Став дівчину розважать,
Розважать,
Став дівчину розважать.

Не плач, дівко, не журися –
Ти ж повік будеш моя,
Та й моя!
Ти ж повік будеш моя!