Ой, ти, мати моя, та нежаліслива!
Ти ж віддала мене та й не жалувала.

Ти віддала мене у чужую сторону,
У чужую сторону, в превелику сім'ю.

Превелика сім'я вечеряти сіла,
А мене, молоду, посилають по воду.

Я по воду ішла, як голубка гула,
Із водою ішла спотикаючися.

Із водою ішла спотикаючися,
Під прічним вікном прислухаючися.

Щось у хаті гомонить, ненька з милим говорить:
Треба, сину, жінку бить, бо не вміє робить.

Треба, сину, жінку бить, бо не вміє робить,
Треба її научать, щоб вміла всім догоджать.

За що її, мати, бить? Вона вміє робить.
За що її научать? Вона вміє догоджать.